Микола Жулинський: По суті, це те саме, що було у посланні до нашого Президента від Президента Російської Федерації Дмитра Медведєва – що це було не тільки проти українців, а й проти інших народів. Ми не заперечуємо, що гинули і казахи, гинули і росіяни, гинули й білоруси, але я наводив цифри, факти – чомусь раптом одна тільки Україна опинилася у такому страшному демографічному стані? По-друге, говорити, що більше загинуло росіян, чим українців під час голоду – можливо, автор запитання говорить про голод 1921-22 років. Але тоді ще міжнародна допомога надходила і багатьох було порятовано завдяки тому, що тодішній радянський уряд звертався до міжнародних організацій, до місії Нанесена, до країн Європи. І тоді багато було порятовано.

Але чому раптом у голод 1932-33 років не зверталися, все замовчувалося, закривалися кордони і ніхто й слова не говорить? Хіба це не говорить про те, що це була цілеспрямована політика? І чому саме такий страшний голод був в Україні? Я говорю не тільки про етнічних українців, я говорю про тих, хто жили на території України – там жили в селах і євреї, і білоруси, і болгари, і росіяни. Голод не робив вибору – вмирали всі. Але 80% це були етнічні українці, і вони, у першу чергу, взяли на себе цей удар – немилосердний, жорстокий удар комуністичної системи і заплатили невідомо за що своїм життям.

Наталя Суходольська: А що стосується погодних умов, то ми підняли архівні дані і побачили, що нічого такого не було, що б спричинило такий страшний голод.

Сергій Кокін: На нашій виставці «Розсекречена пам'ять» ми зробили окремий стенд – сторінки з книжки «Засухи в СССР» - Ленинград, 1958 рік. Там про 1933 ніяких катаклізмів, ніяких посух не було на території України. У 1934 році частково було, а 1932-33 були абсолютно нормальні за кліматичних і погодних умов роки з точки зору сільського господарства.

Стосовно того, що «смерть не обирала». Знаєте, дуже чітко все якраз і обрали. Я мушу нагадати, що з 1929 року у Радянському Союзі була введена карткова система на основні продукти харчування. Ця система діяла в містах і в селищах міського типу. Тобто вона стосувалась робітників і службовців. За своїм національним складом це в основному було неукраїнське населення. Тому голод охопив сільські райони, які в основному, як каже Микола Григорович, були переважно українські. Дійсно, Сталін все враховував і особливої різниці між українським або молдавським селом не робилося. Всі вони були розчинені в українському морі, і треба було «зачистку» території зробити конкретну.

Внаслідок того, що діяла карткова система у містах і здійснювався голодомор на селах, змінилася картина національного, етнічного складу України. Плюс до цього додалися переселення людей з Росії і зовсім інша постала Україна за своїм національним і етнічним складом.

Тому нічого тут хизуватися – кого більше, кого менше. Українців більше. Якщо ми зарахуємо і райони Північного Кавказу, де постраждало українське населення і врахуємо Поволжя, то нема чого тут і сперечатися.

Микола Жулинський: Ніхто не заперечує, що в Україні цей злочин творився місцевими «кадрами» - «кадрами», які були серед активістів, комсомольців, партійних діячів, але все їх змушували, заставляли. Давайте подумаємо над тим, скільки було самогубств в той час тих діячів-українців, які бачили це горе? 13 травня 1933 року покінчив життя самогубством прекрасний письменник Микола Хвильовий, який повернувся із сіл, у яких його заставляли писати бравурні репортажі про процвітання. У червні місяці покінчив життя самогубством Микола Скрипник. Я назвав тільки два прізвища, які говорять про те, що совість їх мучила. Костишев, Молотов, Каганович тут, на місці, чинили суд над тими, хто недобросовісно, на їхню думку, виконував рішення партії про вилучення всього зерна.

Тому ми маємо говорити про тих, хто здійснював цю акцію безпосередньо, але, передусім, тих, хто скеровував цю політику. А вона скеровувалася з Москви, особисто від Сталіна і членів Політбюро. Вони повинні бути названі поіменно, і хоча їх немає серед живих, вони повинні бути засуджені, як злочинці, які заслуговують на всенародний осуд.

Наталя Суходольська: Я хочу вам сказати про кошти. Асоціація дослідників Голодомору України – це громадська організація, і ніяких коштів ніколи не брала у держави. І ні в кого не брала. Це або пожертви самих членів Асоціації, чи якихось людей, яким це питання болить.

Що стосується дітей – звичайно, дуже потрібно, щоб туди направлялись усі кошти. Але не можна забувати тих, і навіть тих дітей, що померли мученицькою смертю. Поки ми не покаємося, поки ми не очистимося, ми не будемо мати майбутнього. Чому тепер діти безпритульні при живих батьках? Ми довго жили під Росією, потім під Радянським Союзом, і не думайте, що так швидко можна буде перейти до благополуччя. Треба вину ту іскупити і треба, щоб суспільство стало думати по-людськи.

Сергій Кокін: Під час екстремальних суспільних катаклізмів виявляються і кращі сторони людської натури, і гірші. Одні стають героями, праведниками, а інші стають на бік диявола. Тому виявлялися як високі приклади моральності, так і аморальності. Все було. Наше завдання зараз кожному завдати по заслугам, бо були голови колгоспів, які категорично відмовлялися робити хлібозаготівку, бо знали, що тоді селяни загинуть, і вони йшли на те, що їх засуджували. А інші – ні: за будь-яку ціну виконували і хлібозаготівлю, і зникали села з лиця землі.

Сергій Кокін: Микита Хрущов тоді обіймав партійні посади в Росії, тому тут його слід не простежується.